Календар

«  Березень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Статистика

Головна » 2008 » Березень » 4 » Альбом "Безглузда опора сучасників Сонця" (2007)
Альбом "Безглузда опора сучасників Сонця" (2007)
21:34
..


1. ...доки світ залишався поруч
2. Теплі сльози льодяних хрестів
3. Потойбічність причин
4. Блакитний лід відчуджених спогадів
5. Сучасники Сонця
6. Іржаві сутінки
7. Німа присутність
8. Атрибути людської свідомості
9. Сліпі пазури депресії
10. Падіння
11. Відродження...





Теплi Сльози Льодяних Хрестiв

Літургією
Трансцедентних снів
Ми з тобою зкувані
Назавжди.
Серце
Без серця,
Душа без душі -
В двох пульсаціях ми
Споріднені.

Ця трагічна суть,
Обіймаючи нас
Своїм дивним теплом,
Так несхожа на біль,
Що залишив нам світ,
Як оберт Землі,
Срібний місячний попіл,
Дух сонячних хвиль.

В місті-тунелі,
Де блукає наш світ,
Хто ви такі,
Щоб не знати причин,
Чому кожна любов
Тут народжує страх,
Чому кожне життя
Тут народжує смерть?

Рух каміння й піску-
Дух єдинства світів,
Ніби кров і плоть
Тлінних богів.
Серце
Без серця,
Душа без душі,
Дим без вогню-
Так буде завжди…

І доки ви
Могли втримати погляд
Од відриву
Від ваших тіл,
Доти ви
Могли мати спокій
У єдинстві
Цих двох стихій.

Доки світ
Залишався поруч,
Ніхто не хотів
За нами йти,
Народженими
Холодною кров`ю
Від теплих сліз
Льодяних хрестів.



Потойбiчнiсть причин

Виринаючи з хвиль,
Ми пiрнаєм в вогонь,
Зашиваючи рани
Протидiї стихiй,
Що розiрвала
Всi причиннi зв’язки,
Та ми сильнi у вiрi
В єднання свiтiв –
Вiдроджених i забутих iмен,
Вiдiрваних вiд своєї епохи,
Зупинених снiв i завислих iдей,
Споминiв iнших i самого себе…

Так почалось, так скiнчилось життя
В напруженiй тишi несказаних слiв,
В абстрактних образах почуттiв
До тих, хто нiколи не жив на Землі.

Воскресаючи в ритмi сердець,
Ми вiдтворюєм радiсть i гнiв,
Смiх i сльози i всю нашу суть –
Потойбiчнiсть причин
Своїх почуттiв.



Сучасники Сонця

Вітер скорбот
Нас відносить в безодню,
Срібним дощем
Розчиняюсь у сяйві,
Я – лиш хрест
Для минулого,
Пісок для майбутнього
В годиннику Всесвіту
І помста сучасності.

Так помирає
Природною смертю
Безглузда опора
Сучасників Сонця,
Вдягнувшись у траурну
Мантію диму,
Мільярдом очей
Вона стежить
За мною:

“Ти маєш силу,
та не маєш обличчя,
ніколи тобі
не збагнути цей біль –
ти не маєш уяви
про страх перед смертю,
бо ти ніколи
не жив на Землі”

Ніяка сила
Не врятує цей світ!
Любов – та безпечність,
Що тягне у прірву,
Краса – це отрута,
Гармонія – жах,
Свобода – це рабство
Власних ілюзій.

“Ніяка сила
не врятує цей світ,
о, мертвонароджені
діти Любові!
Лиш тихо плачуть
Льодяні хрести –
Абсурдна реальність
Не має точки опори...”



Iржавi Сутiнки

Чи можеш ти
Відкинути спомини
Чужих сердець
І лишитися сам,
В іржавих сутінках
Своєї свідомості,
По той бік
Від вуличних драм?

Сірим птахом,
Непомітно,
Одягнутись в лахміття
Осіннього неба
І дивитись на всіх,
Ніби ти маєш силу,
Дивитись на всіх,
Ніби ти маєш очі...

...в повітрі наркотична свіжість озону -
земля обіймає обпалене тіло,
відстань між нами – річ несуттєва -
все відбувається майже миттєво.

Зостав свою посмішку,
Посмішку болю
На обпаленій шкірі,
Сучасникам Сонця
Для маскараду
На руїнах Всесвіту,
Стань поступовцем
Вселенського Зла.

Стань пасивним
Проповідником істини,
Відносної істини
Чужої реальності,
Інструментом дослідження Всесвіту
У руках археології...


Ямбом-хореєм
Ти намагаєшся
Підібрати рими думкам,
Та чи можеш ти
Ними витерти сльози
Чужих очей
I лишитися сам?



Нiма Присутнiсть

Вливаються в душу почуття,
Як кров у реанімовано тіло,
І погляд сповнений вогнем,
Як лід палає від нічних свічей.

І я відчуваю дивний біль
За правду, що має бути інша,
За всі несказані слова,
Їх німу присутність навколо себе.

Не в силах збагнути почуття,
Я жив сліпою вірою в них –
Так можна любити все життя,
Так можна чекати все життя

І врятувати свою душу від зла,
Врятувати своє тіло від помсти
За правду, що мала б бути інша –
Вона все одно вже не має змісту.




Атрибути Людськоi Свiдомостi

Тихим шелестом тліють зорі
В тонкім сні зів’ялого саду,
Деригентська паличка тиші –
Сигарета в руках незнайомки.

Не кажіть, що ми бачимось вперше –
Ми знайомі вже цілу вічність,
Але нас на Землі мільярди,
Так непросто було зустрітись.

Я люблю Вас, як свою самотність –
Поверніться до мене спиною,
Своїм волоссям зав’яжіть мені очі,
Не впускайте в мою душу світла.

Поговорим без імен, без понять,
Атрибутів людської свідомості –
Наші душі так давно були
Піском в годиннику людських страждань.

Вибачте, Смерть не має прикрас,
Немає рифм у словах поета,
Немає сонця у Ваших очах,
І у моїх не було ніколи...

Так весь пісок пересипався вниз –
Значить, ми будемо разом навіки.
Серце без серця, душа без душі,
Як дим без вогню,
Блукатимем завжди...



Слiпi Пазури Депресii

Не більше ніж Бог,
Не менше ніж Бог,
Я – промінь живої агресії,
Добро і зло
В неподільній любові,
Народження і смерть
Всіх людських почуттів.

Розірваний світ,
Безкрилі птахи,
Безголові тіла –
Опора штучного миру,
Війна без ран,
Втрата без сліз,
Самознищення за наказом.

Святіть божества у своїй подобі,
Вклоняйтеся їм,
Моліться на них –
За межею людської свідомості
Не існує вас,
Не існує їх.

Я прийшов за вами,
Ваш невизнаний Бог,
Зворотній зв’язок
Тіла і душі –
Хапайте повітря,
Як загнаний звір,
Сліпими пазурами
Депресії,
Моліться богам,
Яких не існує –
Вони не бачать,
Що Земля у вогні,
Вони не бачать,
Що Природа вмирає,
І разом з нею
Вмираєте ви...

Однаково тлінні пророки війни
І любові –
Виживуть ті, хто живі як дерева
І квіти,
Виживуть ті, хто не може любити
Й страждати –
Щедрі плоди Всесвітнього
Експерименту.




Падiння

Діти мечей, діти вічних розлук,
Астероїди траєкторії Смерті -
Наші руки завжди
Розгрібатимуть попіл,
Наші очі вічно
Шукатимуть світло
Життєдайних світів
І прилюдій Любові
Серед вулиць нічних
У сяйві неонових ламп.

А у наших світах
Немає насильства,
У наших світах
Немає війни,
І тому ми вільні
У своєму місті
Хоча б у межах
Своєї душі.

Чому ж наш світ
Так жорстоко німий?!
Тому що його
Будували раби
З агоністичним відчуттям реальності,
Без підстав, без опори й мети.

Світ тримає
Одвічне бажання
Єднатися тілом,
Єднатись душею,
Та любов і рабство
Не бувають разом,
Живі мерці!
Вам цього не збагнути...

Остання крапля,
Занадто важка,
Зірвалась униз,
І здригнулась планета.
Зостались лиш ми
На мертвій землі,
Більш немає нікого,
Більш немає війни.

Дзвенів ланцюгами
Привид розлуки
Зі щастям земним,
Зі своїм майбуттям -
Закликав наші душі
До єднання зі світлом,
З Духом Святим,
У Вічне Життя...
І сивим пір''ям
Дощ падав на землю,
Осіннього неба
Палала безодня -
Епоха рабства,
Епоха страху,
Обпаливши крила,
Впала сьогодні.

Переглядів: 1595 | Додав: klinika | Рейтинг: 5.0/6 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: